.
Кохання
Я двічі прокидався серед ночі,
брів до вікна, і світло у вікні,
уривок фрази, сплилої у сні
нінащо звівши, мов трикрапок почет,
розради не приносило мені.
Проживши у розлуці стільки літ,
ти снилася вагітною; з розлуки
я відчував вину свою і руки,
ощупуючи з радістю живіт,
на практиці намацували брюки
та вимикач. І звірившись вікну,
я знав, що залишав тебе одну,
там в темноті, у сні, де стявши нерви,
чекала ти й не мала за вину,
коли я повертався, біль перерви
навмисної. Бо там, у темноті
триває те, що цілим світом світить.
Ми там у шлюбі, вінчані, ми ті
чудовиська двоспинні, й лише діти
є виправданням нашій наготі.
В якусь майбутню ніч, що й не зічту,
ти знову прийдеш, схудла породілля,
і я побачу сина чи дочку,
не названних ніяк ще – отоді я
до вмикача не кинусь і хоч ту
мить не зітру рукою, бо за межі
можливі плине час, де ви одні
у царстві тіні перед плотом днів,
до дійсності втрапляючих в залежність,
з моєю недосяжністю у ній.
1971
.
<............................>
.