.
На сторіччя Анни Ахматової
Сторінку і вогонь, зерно й
жорна овал,
сокири вістря і навік відтятий волос –
Бог зберігає все; а над усе – слова
любові й дарувань, немов свій власний голос.
В них б'ється рваний пульс, їх
тне кістковий хруст,
в них заступ стукотить; лункий і глухуватий
в них сенс один – життя, й вони із смертних вуст
розбірливіші, ніж з надсвітової вати.
Найбільша з-поміж душ, через
моря уклін
за те, що їх знайшла, – тобі й частині битій,
що в рідній спить землі, яка слова з колін
звела на поклик твій в глухонімому світі.
Липень, 1989
.
<............................>
.